Зміст
аспекти
Вакуумні склоочисники замінили найбільш ранні, кривошипні склоочисники на автомобілях у 1920-х роках. Оригінальні ручні склоочисники, що були в ручному режимі, які були особливістю автомобілів з самого немовляти, мали основні недоліки: їх потрібно було закручувати вперед і назад під час руху лобового скла. пасажирська сторона автомобіля. Хоча пізніші автомобільні моделі були включені у лобове скло, рішення все ще не було ідеальним. Вакуумні склоочисники були першими склоочисниками, які могли працювати без ручного керування. Їх використовували наприкінці 1920-х і використовували двигун для роботи.
функція
Вакуумні склоочисники керували мотором вакуумного склоочисника, встановленим уздовж краю даху або під лобовим склом. Двигун вакуумного склоочисника працював від вакуумного колектора. У типовому двигуні внутрішнього згоряння вакуумний колектор створюється різницею тиску повітря між зовнішньою атмосферою та впускним колектором двигуна. Коли прискорюється, дросель відкривається, а впускний колектор наповнюється повітрям. Цей приплив повітря заповнює вакуум у колекторі, збільшуючи тиск повітря. Це підвищує тиск повітря - і це одна з найважливіших речей у світі, включаючи вакуумні склоочисники. Автомобілі, що використовують двигуни вакуумного склоочисника, що використовуються в поршні і серії клапанів для з'єднання леза і плеча склоочисника.
Плюси і мінуси
У той час вакуумні склоочисники раніше використовувались у автомобілях - головним чином у автомобілях, побудованих між 1920-х та 1960-х роках - їх використання вакуумного колектора, створеного двигуном. Однак вони мали свої недоліки. Вакуумні склоочисники не змогли підтримувати постійну регулярну швидкість: їх швидкість безпосередньо відповідає швидкості двигуна. Крім того, оскільки функція лобового скла залежить від ступеня вакууму в двигуні, склоочисники мали б пагорб. Врешті-решт, склоочисники, що працюють від електродвигунів, працюють незалежно від варіацій двигунів. Остаточні вакуумні склоочисники були встановлені в автомобілях у 1972 році.
